Останні тижні в інформаційному просторі України вибухнули одразу кілька скандалів, пов’язаних із сексуальними домаганнями у вищих навчальних закладах. Звинувачення проти викладачів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, Львівського національного університету ім. Франка та Київського національного академічного Молодого театру проливають світло на системну проблему, яка десятиліттями замовчувалася.
Тиша, страх і байдужість адміністрацій
Історії, які розповіли потерпілі, мають багато спільного. Це не лише домагання, але й байдужість керівництва університетів, яке роками не реагувало на скарги студенток.
Дарина Пасічник, студентка Карпенка-Карого, звинуватила викладача Володимира Галицького у сексуальних домаганнях. Вона відкрито заявила, що він публічно торкався її на заняттях, а адміністрація закривала на це очі. «Усі знають, що він цим займається, але нічого не змінюється», – говорить вона.
Ще одна колишня студентка на умовах анонімності розповіла, що Галицький запросив її на зустріч, яка закінчилася маніпуляціями, психологічним тиском та оголеною фотосесією.
Не менш резонансною стала історія з Львівського університету, де журналістка Катерина Родак звинуватила професора Йосипа Лося у сексуальних домаганнях, коли їй було 19 років. Він замкнув її у своєму кабінеті, давав непрохані «поради» щодо її зовнішності та торкався рук.
«Всі знали, що він так поводиться, але це зводилося до жартів», – каже Катерина.
Після скарги Лося відсторонили від викладання, проте питання, чому ця проблема замовчувалася роками, залишається відкритим.
Маніпуляція, влада та страх наслідків
Однією з головних причин, чому викладачі дозволяють собі такі дії, є відсутність відповідальності. Педагоги використовують свій авторитет, щоб маніпулювати студентами, які часто просто не знають, як захистити себе.
«Це не просто домагання, це складна психологічна гра, – розповідає одна зі студенток. – Вони роблять так, щоб ти почала сумніватися у собі. Вони змушують тебе почуватися винною за те, що ти відмовляєш».
Ще одна причина – страх постраждалих. Студенти бояться наслідків, адже у викладачів є влада впливати на оцінки, стипендії та навіть майбутню кар’єру.
Що змінюється і чи вистачить цього?
Скандали із Білоусом, Галицьким та Лосем – тривожний сигнал для всієї системи вищої освіти в Україні. Вперше за довгий час жертви почали говорити відкрито, а адміністрація змушена реагувати.
Проте питання залишається: чи буде покарання для тих, хто роками користувався безкарністю?
Правозахисники наголошують: університети повинні мати чіткі механізми захисту студентів. Вони повинні створити незалежні комісії, які будуть розглядати скарги, і впроваджувати програми з протидії сексуальному насильству.
«Це не лише проблема університетів. Це проблема суспільства в цілому. Якщо ми будемо мовчати, нічого не зміниться», – зазначає представник омбудсмена Тарас Подвірний.
Як діяти, якщо ви стали жертвою
Якщо ви стикнулися з домаганнями у навчальному закладі, важливо знати, що ви не самі. Ось кілька порад:
- Говоріть. Розкажіть про ситуацію друзям, колегам, зверніться до студентського самоврядування.
- Фіксуйте факти. Записуйте деталі, зберігайте повідомлення, робіть аудіозаписи (якщо це дозволяє законодавство).
- Звертайтеся до керівництва. Напишіть офіційну скаргу до деканату або ректорату.
- Залучайте правозахисників. Організації, які займаються захистом прав студентів, можуть допомогти розголосити справу та забезпечити підтримку.
- Не бійтеся розголосу. Чим більше людей дізнаються про такі випадки, тим менше шансів у кривдника уникнути покарання.
Висновок
Те, що студентки почали говорити про домагання – величезний прорив для української освіти. Проте без системних змін ці історії можуть просто загубитися у потоці новин.
Чи буде справедливість? Це залежить від того, чи готове суспільство перестати замовчувати проблему. І головне – чи готові університети визнати, що проблема існує.
Слідкуйте за найважливішими новинами науки та освіти в нашому Telegram-каналі.
