Освітні накопичувальні рахунки. Універсальні ваучерні програми. Чартерні школи. Ці слова гарантовано викликають палкі дебати серед політиків, батьків та освітян. Лідери вчительських профспілок засуджують вибір школи як частину зловмисної “війни з державною освітою”. Прихильники шкільного вибору виступають проти “недієздатних державних шкіл”. Ці дебати проявляються як моральні ігри, в яких одна сторона виступає або за розширення прав і можливостей батьків, або за підтримку державної освіти. В результаті дебатів вдається ігнорувати той факт, що всі види вибору міцно вбудовані в американську державну освіту. Не береться до уваги той факт, що заможні люди вже обирають школи, коли купують житло, тож дебати насправді стосуються варіантів, доступних для усіх інших.
Як пише Фредерік Гесс в своїй книзі “Велике переосмислення школи”, ця агресія відірвана від того, що хвилює більшість родин. Наприклад, під час пандемії, коли школи закривалися, а мільйони сімей були змушені тримати дітей вдома, абстрактні дебати про вибір школи чи домашню освіту мало кого цікавили. Дійсно, традиційні розмежування – між домом і школою, державним і приватним, вчителями і батьками – були розмиті. Сім’ї просто зосередилися на пошуку варіантів, які б відповідали їхнім потребам. Той факт, що сім’ї хочуть мати більше можливостей, не означає, що їм не подобаються місцеві школи.
Сьогодні, наприклад, понад три чверті батьків кажуть, що вони були задоволені навчанням своєї дитини в державній школі, а понад 7 з 10 підтримують освітні ощадні рахунки, шкільні ваучери та чартерні школи. Коротше кажучи, батьки в переважній більшості задоволені як державною школою, в якій навчається їхня дитина, так і політикою вибору школи. Вони не бачать тут суперечностей.
Як поєднати підтримку батьками ширшого вибору з симпатією до місцевих державних шкіл? Насправді це не складно. Батьки хочуть мати вибір. Вони можуть хотіти альтернативи, коли йдеться про розклад, безпеку в школі чи підхід до навчання. Вони хочуть мати можливість захистити своїх дітей від хуліганів або від шкільних звичаїв, які викликають у них занепокоєння. Водночас вони можуть цінувати школи як опорні пункти громади, хочуть мінімізувати час, який їхні діти проводять у дорозі, і їм подобаються вчителі, які навчають їхніх дітей.
Це підказує шлях до пошуку конструктивних спільних позицій у деяких суперечках щодо вибору школи. Зрештою, від початку і до кінця державне шкільне навчання – це суміш виборів, зроблених батьками, учнями, педагогами, чиновниками та політиками. Батьки обирають, чи віддавати дітей до дитячого садочка, коли починати навчання, чи звільнити дитину від уроків статевого виховання. Учні обирають гуртки та види діяльності, факультативи, які відвідувати, і які книжки читати длякнижкових доповідей. Вчителі обирають, куди подавати заяву на роботу, які матеріали використовувати і де проходити педагогічну практику. Працівники шкільного округу обирають правила, що регулюють дисципліну, навчальні програми, екскурсії та зони відвідування. Поза школою ми вважаємо само собою зрозумілим, що сім’ї обиратимуть вихователів, педіатрів, стоматологів, нянь і літні програми. Дійсно, багато з цих рішень батьки або опікуни приймають за рахунок державних коштів. І вибір, який вони зроблять, матиме великий вплив на здоров’я, благополуччя, виховання та освіту дитини.
Сьогодні нові інструменти дозволяють спілкуватися, обмінюватися матеріалами, навчати, управляти даними, оцінювати навчання та координувати дії у спосіб, який раніше було неможливо собі уявити. Підручники більше не є слабким місцем. Віртуальне репетиторство більше не здається науковою фантастикою. І після того, як мільйони студентів навчалися дистанційно більше року, відвідування окремих занять з віддаленими онлайн-інструкторами вже не здається чимось особливим новим. Це змінило уявлення про те, де закінчується школа і починається вибір.
Наш час відкриває великі перспективи для батьків і педагогів, розчарованих системою освіти. Більше можливостей означає більше способів для державних шкіл надавати послуги та адаптувати їх до потреб учнів. Ті самі можливості, які подобаються батькам, можуть розширити можливості вчителів і керівників шкіл, котрі відчувають, що застрягли в школах, а бюрократія не реагує на їхні запити.
У цьому полягає справжня перспектива свободи вибору освіти: вона дозволяє батькам, педагогам та учням зруйнувати старі кордони та переосмислити процес викладання і навчання. Буде прикро, якщо цей шанс загубиться серед криків і обурення в соціальних мережах.
Фредерік Гесс – директор з досліджень освітньої політики в Американському інституті підприємництва та виконавчий редактор журналу Education Next
