Через чотири роки після початку повномасштабної війни значна частина дітей внутрішньо переміщених осіб продовжує навчатися дистанційно у своїх рідних школах, навіть перебуваючи у відносно безпечних регіонах. Репортаж про цю ситуацію підготувало «Еспресо».
Львівщина стала домівкою для десятків тисяч родин, які виїхали з прифронтових територій. За словами директора департаменту освіти Львівської ОВА Олега Паски, в області проживає близько 80 тисяч дітей-переселенців. Водночас лише приблизно 8 тисяч із них навчаються в місцевих школах очно.
Таким чином, більшість дітей, перебуваючи в безпечніших умовах, залишаються на дистанційному навчанні у школах тих регіонів, звідки виїхали.
Народна депутатка Наталія Піпа вважає ситуацію тривожною. На її думку, тривале дистанційне навчання може призводити до ізоляції дітей від нового середовища.
Вона наголошує, що школа — це не лише навчальний процес, а й простір для соціалізації, спілкування та формування відчуття належності до громади. Водночас перехід до очного формату, підкреслює депутатка, не повинен відбуватися під тиском.
Олег Паска зазначає, що ситуація має і людський вимір. Батьки обирають дистанційну форму навчання, зокрема через емоційну прив’язаність дітей до своїх учителів і друзів. Крім того, закон залишає право вибору за родиною.
Він також звертає увагу на інший аспект: якщо учні масово припинять навчання у школах східних областей, це може призвести до їх закриття. У майбутньому, після стабілізації ситуації, відновлення мережі закладів і кадрового складу може стати складним завданням.
У Міністерстві освіти і науки наполягають: якщо громада може забезпечити безпечні умови, діти мають навчатися очно за місцем фактичного проживання. За словами заступниці міністра Надії Кузьмичової, дистанційне навчання було вимушеним рішенням на початку вторгнення. Якщо ж родина проживає в громаді щонайменше пів року, варто переходити до очного формату.
Окрему проблему, на яку звертають увагу в МОН, становлять так звані «змішані класи», коли частина учнів перебуває в аудиторії, а частина підключається онлайн з інших регіонів. Це створює додаткове навантаження на вчителів і може впливати на якість навчання. У міністерстві розглядають підхід, за якого клас працюватиме в одному форматі — або очно, або дистанційно.
Щоб заохотити дітей інтегруватися в нові громади, у МОН роблять ставку на розвиток позашкільної освіти — гуртків і секцій, які можуть стати додатковим простором для соціалізації.
Водночас універсального рішення немає. Для одних родин дистанційне навчання — спосіб зберегти зв’язок із рідним містом і шкільним колективом. Для інших — вимушений компроміс. Однак чим довше сім’я проживає в новій громаді, тим актуальнішим стає питання повноцінної інтеграції дитини в місцеве освітнє та соціальне середовище.
Слідкуйте за найважливішими новинами науки та освіти в нашому Telegram-каналі
