Глобалізація та інтернаціоналізація вищих навчальних закладів викликають значне занепокоєння в Японії з 1980-х років. Японський уряд використовував різні стратегії, включаючи проект “Глобал 30”, представлений у 2009 році, та проект “Найкращий глобальний університет” у 2014 році. Ці зусилля призвели до значного збільшення кількості іноземних студентів та викладачів в японських університетах. Водночас, урядова політика та інституційні ініціативи японських університетів також активно заохочують іноземних випускників працювати в Японії. Як результат, частка іноземних викладачів в японських університетах зросла з 1,17% у 1983 році до 5,10% у 2022 році.
Іноземні викладачі в японських університетах часто стикаються з різноманітними проблемами у своїй роботі, культурі та міжособистісних стосунках, що суттєво впливає на їхню інтеграцію в університетах Японії. Це можна пояснити кількома причинами, що випливають із контекстуального середовища та соціокультурних особливостей Японії.
Неолібералізм
Неолібералізм, заснований на економічних принципах, робить сильний акцент на приватизації та ринкових відносинах. Ці принципи глибоко вкоренилися в ініціативах з реформування японських університетів з середини 1990-х років. Формальним початком цієї трансформації стало створення японських національних університетів у 2004 році. Відповідно до глобального зсуву в бік неолібералізму, основне джерело доходів національних університетів у вигляді операційних грантів від японського уряду щорічно скорочувалося на 1%.
У цьому мінливому ландшафті університети стали нерозривно пов’язані як з міжнародними, так і з національними конкурентними ринками. Як наслідок, вони дедалі більше зацікавлені у покращенні своєї репутації та академічної успішності. Науковців переосмислили як “індивідуальних підприємців”, які мають орієнтуватися в умовах зростаючої конкуренції та прагнення до більшої підзвітності й досягнення цільових орієнтирів у сфері ефективності. Такий підхід до оцінювання, що базується на результативності, замість того, щоб сприяти покращенню результатів, є серйозним викликом для іноземних науковців. Багато хто з них виявляється обмеженим чіткими і жорсткими ролями, особливо на викладацьких посадах, пов’язаних з викладанням мов, і зі значним робочим навантаженням.
Незважаючи на їхнє прагнення розвивати наукову репутацію, тягар надмірного викладацького навантаження та оцінювання на основі результатів часто змушує іноземних науковців прагнути лише відповідати мінімальним вимогам для просування по кар’єрних сходах. Як наслідок, виникає новий розподіл навантаження і дисбаланс влади, часто пов’язаний з національною приналежністю, що підриває інтеграцію іноземних науковців.
Інтернаціоналізація
Внутрішні та зовнішні трансформації справили глибокий вплив на ландшафт вищої освіти Японії, створивши переконливий імпульс для залучення іноземних викладачів, які часто розглядаються як каталізатори суттєвих університетських реформ і слугують критично важливими індикаторами для підвищення позицій університетів у світових рейтингах.
Багато іноземних науковців, особливо з помітними іноземними характеристиками, таких як білі науковці (“біла шкіра” часто асоціюється з інтернаціоналізацією), були запрошені для того, щоб наочно представити зусилля японських університетів у сфері інтернаціоналізації. Їх присутність розглядається як засіб покращення сприйняття різноманітності в японській вищій освіті.
Завдяки своєму символічному значенню багато іноземних науковців сприймають себе як публічних послів і символічних фігур. Через свою іноземну зовнішність японські університети, а часом і японські науковці, можуть мати упереджене уявлення про досвід і можливості іноземних науковців. Це може призвести до того, що їх потенційно відсунуть на ролі, пов’язані переважно з мовними дисциплінами, що часто обмежує їхні можливості в інших академічних галузях.
Японський ексклюзивізм
Теоретично японський ексклюзивізм визначається як позиція або практика, згідно з якою фізична чи юридична особа негативно оцінює або обмежує можливості та права інших на основі таких атрибутів, як етнічна чи релігійна приналежність, тим самим підкреслюючи їхню відмінність від японської ідентичності. На практиці ця ідеологія знаходить своє вираження у формі “Ніхондзінрон”, яка стала домінантною ідеологією в японському суспільстві, значною мірою завдяки її активному просуванню японським урядом.
Цей менталітет виступає бар’єром для залучення та інтеграції неяпонців, у тому числі етнічних японців, які виросли за межами Японії, оскільки вони можуть виявитися незнайомими з японською культурою та мовою. Наполягання на японській унікальності та самобутності і захоплення нею, які пропагує “Ніхондзінрон”, можуть сприяти зростанню недовіри та підозрілості до не-японців, що, зрештою, призводить до нерівності між японцями та іноземцями в Японії. Емпіричні дані постійно вказують на те, що іноземних науковців, яким бракує знань японської мови чи культури, можуть не брати до уваги у процесах прийняття рішень. Це соціокультурне середовище, безперечно, має значний вплив на можливість інтеграції іноземних науковців.
Фундаментальні реформи
Незважаючи на численні зусилля, спрямовані на збільшення присутності іноземних науковців та посилення інтернаціоналізації японських університетів, складна взаємодія історичних та поточних чинників призвела до створення конкурентного та виключного академічного середовища. Це середовище створює значні виклики для успішної інтеграції іноземних науковців у Японії.
Щоб позиціонувати Японію як міжнародно привабливий освітній центр для Глобального Півдня, потрібен більш комплексний і цілісний підхід, який охоплює не лише залучення, а й всебічну інтеграцію іноземних науковців. Досягнення цієї мети вимагає фундаментальних реформ у вищих навчальних закладах, що може бути тривалим і складним процесом, особливо з огляду на бюрократичну та ієрархічну природу системи вищої освіти в Японії.
